Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №114



ОПИТУВАННЯ
Чи доцільне використання рейтингової системи оцінювання роботи навчального закладу?

 Так
 Ні
 Не знаю







Поиск по тексту сайта:


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

На допомогу класному керівнику

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей шкільного  віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив навчального закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у закладі мож­на вважати, зокрема:

Ø     підвищений тон, крик педагога;

Ø     необгрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

Ø     сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

Ø     авторитаризм, вимоги без пояснень.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема було проведено такі заходи:

Ø    анкетування «Що я знаю про толерантність?», «Чи толе­рантні Ви?»;

Ø консультації для вчителів «Портрет сучасного толе­рантного педагога», «Сходинки до гармонії у спілкуванні», «Створення доброзичливої, емоційної атмосфери», «На­силля у школі. Шляхи запобігання»;

Ø   семінар-практикум із налагодження стосунків дітей з одно­літками та дорослими «Ми й вони»;

Ø   семінар з елементами тренінгу «Виховання любов'ю»;

Ø тематичне вивчення «Емоційне благополуччя дитини в умо­вах освітнього процесу навчального закладу»;

Ø засідання педагогічної ради на тему: «Психолого-педагогічна підтримка дитини».

Просвітницька робота з батьками

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами учнів є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які грунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими цодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми педагогами проводяться:

Ø інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

Ø     лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання»;

Ø тематичну зустріч за круглим столом «Чому батьки чи­нять насильство ? »;

спільний з батьками випуск газети «До життя в якому світі ми готуємо дітей?»;

Ø відкриті перегляди занять з правового виховання в усіх ві­кових групах.

Тематичні блоки інформаційних матеріалів для батьків

Ø   Батькам про права дитини

Ø   Дев'ять заповідей батьківства

Ø   Дисципліна — не покарання

Ø     Золота середина

Ø     Батькам, які прагнуть порозумітися з дитиною

Ø     Несприятливі умови сімейного виховання

Ø     Мистецтво хвалити

 

Крім того, в усіх вікових групах повинні бути розроблені інформаційні матеріали для батьків до низки тематичних блоків — пам'ятки, бу­клети, рекомендації тощо.

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:

Ø розширювати та поглиблювати знання дітей про стосун­ки з однолітками і дорослими, про загальноприйняті норми поведінки;

Ø   розвивати емпатію — емоційну чутливість до почуттів ін­ших людей;

Ø виховувати культуру прояву почуттів — радіти не лише власній перемозі, а й здобуткам товаришів, гідно програва­ти в іграх тощо;

Ø створювати атмосферу взаємоповаги та взаєморозуміння у дитячому колективі.

Організовуючи освітній процес, педагоги використовують різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, ми керуємося твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож ми намагаємося сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Ø     психологічне (емоційне) насильство;

Ø     сексуальне насильство або розбещення;

Ø     фізичне насильство;

Ø     нехтування інтересами та потребами ди­тини.

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Ø     неприйняття;

Ø     погрози або терор;

Ø     ігнорування психологічних потреб дитини;

Ø     ізоляція;

Ø     розбещення.

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

 

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей

                                                                                      (на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.  Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Каталог дій, які розцінюються як жорстоке поводження з дітьми в закладах освіти (витяг з Наказу Міністерства освіти і науки України «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми» від 25.12.2006 № 844)

В основі жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім'ї.

Жорстоке поводження з дітьми в школі, виховній установі з боку вчителів, вихователів щодо дітей виявляється у наступному: приниженнях, постановці в кут; битті; роздяганні дитини перед іншими як способу покарання; нагадуванні при класному колективі про недоліки дитини, особливості сім'ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо; непосильній праці; ігноруванні фізичних потреб дитини (заборона піти до туалету); існуванні «любимчиків» та «паріїв»; підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках; суворій дисципліні, яка тримається на страху, а не на інтересі до навчання; авторитаризмі, вимогах без пояснень; недоцільних вимогах до зовнішнього вигляду дитини (зачіски, форми) і застосуванні дій щодо його покращення – підстригання власноруч, зняття прикрас, відбір мобільних телефонів тощо; розбещенні.

Мають місце непоодинокі випадки приниження гідності дітей вчителями. Нерідко конфіденційна інформація щодо проблем дитини та її сім'ї розголошується і стає предметом обговорення у класному колективі, серед батьків, що травмує психіку , погіршує моральний стан дитини.

Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів стало обесцінювання навчальних досягнень учнів. Нерідко 11-12 балів може отримати лише той учень, який ходить до вчителя на додаткові (платні) заняття. Вищезазначене, а також професійна солідарність, хибне тлумачення; захисті честі мундиру" формують у підростаючого покоління уявлення про сутність подвійних стандартів.

Жорстоке поводження дітей щодо дітей виявляється в такому: образливих прізвиськах; насміханні над виглядом, видом діяльності, поведінкою дітей, які вирізняються серед однолітків; примушуванні до негативних дій (доведи, що не боїшся вчителя що ти не гірше за інших, - палиш, вживаєш наркотики, дорослий, займаєшся сексом тощо), бойкоті, ігноруванні; битті («темна»); відбиранні у слабших дорогих речей, грошей, їжі; погрозах, приниженнях; примусу до «служіння» сильному – нести портфель, бути на підхваті, чергувати тощо; зґвалтуванні, цькуванні.

 

Домашнє насильство над дітьми

 Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки

Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можутьмати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).

Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

у залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпеку для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, бруньок і ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати сердечні рані, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Порушення фізичного і психічного розвитку

У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є "методами виховання", чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей "нездатністю до процвітання".

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються "дурні звички": ссання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, "заспані" очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педікульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

Захворювання можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.

Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.

Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому.

Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що "ти гірше всіх". Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені.

Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчинки нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, утрати людського життя в результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств, це втрата в їхній особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрата в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ ЩОДО РОБОТИ З БАТЬКАМИ.

     В нинішній час інтереси швидкого та гармонічного розвитку економіки та культури, вдосконалення соціальних відносин та політичної настройки, самої людини як головної виробничої сили та вищої цінності суспільства потребує нового, більш широкого підходу до навчання та виховання підростаючого покоління.

     Підвищення ефективності виховання в більшій ступені залежить від узгоджених зусиль та єдності вимог до учнів сім’ї та школи.

     Головне у взаємовідносинах класного керівника з батьками своїх учнів, це знання сім’ї  не на рівні анкетних даних.

     На взаємодію впливає наскільки різноманітною інформацією про особливості домашнього життя своїх учнів, про характер взаємовідносин у родині, про відносини батьків до успіхів та невдачі своїх дітей у школі володіє класний керівник. Треба вивчити і притягання батьків до відношення своїх дітей, і те, які орієнтації вони в них закладають.

Виховання дітей у сім'ї

     Відомо, що одним із основних шляхів реформування виховання є організація родинного виховання та освіти, як важливої ланки виховного процесу і як забезпечення педагогічного всеобучу батьків.

     Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, затишку ї захисту, сімейній злагоді. Особливу роль у вихованні дитини у сім'ї відіграє загальний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість. Все це, безперечно, враховує у своїй організаційно-педагогічній діяльності класний керівник. Організовуючи роботу з батьками, він керується Законом «Про освіту» (ст. 54), де визначено, що батьки повинні дбати:

а) про фізичне здоров'я, психічний стан дітей  умови для розвитку їх природних

б) поважати гідність дитини, виховувати, почуття доброти, милосердя, Шанобливе ставлення до Вітчизни, рідної мови, культури, повагу до національних, історичних, культурних цінностей:

в) виховувати повагу до законів, прав і свобод людини.

     Усвідомлюючи основні проблеми сімейного виховання («підготовка дітей до школи, організація домашньої навчальної діяльності, створення раціонального режиму» визначення обов'язків дитини по дому, система вимог, організація розвитку кмітливості, розважальних, навчальних, творчих інтересів), класний керівник надає допомогу батькам у їх вирішенні. Він спільно діє із сім'єю, щоб сформувати у молодого покоління знання і відчуття роду, знаючи, що саме через це і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу  Батьківщини, до  щирих  і  чесних  роздумів  про найістотніший, найголовніший сенс людського життя.

 

Які ж форми роботи з батьками використовує класний керівник?

      Форми роботи з батьками: відвідання вдома, індивідуальна робота, листування, брифінги, батьківські дні, збори батьків та учнів, вшанування родин, дискусійні клуби, збори, робота з батьківський колективом, бесіди і лекції, вечори запитань і відповідей, семінари, клуби спілкування, конференції з обміну досвідом, лекторії та університети, ознайомлення з педагогічною літературою, педагогічна освіта

     Організовуючи взаємозв'язок школи і сім’ї, класний керівник сприяє відродженню і впровадженню народної педагогічних традицій сімейного виховання: вшанування новонародженої дитини і її батьків, кумів; народні колискові пісні, забавлянкі народні дитячі ігри і пісеньки в перші роки життя дитини, сімені свята (день матусі, день народження дітей і батьків, день повноліття, першого заробітку, проводів до армії, День пам'яті загиблих чи померлих родичів та інші).

     В організації сімейного виховання педагог рекомендує батькам обговорення різноманітних проблем, спрямованих на розвиток особистості.

     Виховання дітей у сім'ї передбачає:

  • розумну організацію життя дитини;
  • сімейні свята та традиції;
  • народно-педагогічні традиції;
  • подолання труднощів сімейного виховання;
  • морально-етичне виховання;
  • розумове виховання;
  • трудове виховання;
  • естетичне виховання
  • фізичне виховання

      Внаслідок спільної діяльності і вчителя і батьків розширюється сфера організованого виховного впливу на дітей та молодь.

     До України докотилася європейська мода на звеселяючий газ. На всіляких сайтах пропонують купити собі і своїм друзям "гарний настрій і заразливий сміх". Крім того, переконують: "закис азоту" абсолютно нешкідлива. Мовляв - це речовина не входить в список психотропних і наркотичних. Але, наприклад в російській службі з контролю за обігом наркотиків, - вважають: подальше поширення "звеселяючого газу" може представляти серйозну загрозу.

Закис азоту - один з компонентів анестезії. Якщо концентрація закису азоту буде вище норми, то в мозок перестане надходити кисень і наслідки можуть бути найсумніші.

 

 

     Залежність від психотропної речовини – закису азоту, продавці цієї отрути дали назву «звеселяючий газ». На всіляких сайтах пропонують купити собі і своїм друзям «гарний настрій і заразливий сміх». Крім того, переконують: «закис азоту» абсолютно нешкідлива. Мовляв - це речовина не входить в список психотропних і наркотичних.

     Підступність закису азоту в тому, що вона швидко «видавлює» кисень з легень, повністю заповнюючи їх альвеоли, ніж зупиняє насичення крові киснем. Паралельно вона діє на дихальний центр, виводячи його з ладу. В результаті кисневого голодування мозку у токсикомана спостерігається затьмарення свідомості, стрімко розвиваються галюцинації, спостерігається гостра серцева недостатність. На заключному етапі гострого отруєння, якщо закис азоту продовжує надходити в легені, починаються судоми і настає смерть.

     Особливо часто задуха виникає в тому випадку, коли токсикоман одягає на голову поліетиленовий мішок з накачаним в нього «звеселяючим» газом, використовує спеціальну маску для його вдихання або опускає голову в наповнену їм ємність (закис азоту в півтора рази важчий за повітря). Отруєння розвивається так швидко, що він вже не встигає зробити рятівний ковток повітря. Більш того, навіть якщо токсикоман і почав його вдихати, необхідно час, щоб витіснити всю закис азоту з легких. Добре, якщо поруч виявиться людина, яка зможе зробити штучне дихання.

 

 

Завжди є вибір…..

Нерідко діти впадають у відчай і чинять самогубство через щось, що іншим здається лише дрібницею.

      Найчастіше самогубство - це не бажання покласти на себе руки, а нестримне прагнення покласти край життю, яке завдає нестримних мук. Причини можуть бути різні. Дуже високий процент суїцидальних вчинків – серед тих, хто страждає на ті чи інші психоемоційні розлади.  

      Тяжкі форми депресії, яка вражає всі сторони життя людини. Вона не може ясно мислити та приймати помірковані рішення. І інтегративним фактором суїцидальних проявів стає недостатність батьківської уваги та належного нагляду. Діти здебільшого залишаються сам на сам зі своїми проблемами та душевними переживаннями.

       Позбавленні достатнього спілкування з рідними, діти поступово стають відчуженими, нетовариськими, важковиховуваними та потайними.

    Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним  ризиком покращення взаємостосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини.

     Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами:

  • завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині
  • не чиніть тиск на дитину, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо
  • демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова
  • приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому що вони є
  • підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не судіть її.

     Неодмінною умовою запобігання суїцидальним наміром у дітей  та молоді є попередження у них психоемоційних розладів здоров’я. Для цього рекомендується:

  •  забезпечити їм здорове харчування (багато свіжих фруктів та овочів)
  • пити багато води (не менше 2 л. на день)
  • нормативне фізичне навантаження
  • повноцінний відпочинок, достатній сон
  • дозований час перегляду телевізора та занять із комп’ютером
  • допомагати у виборі якісного кола спілкування
  • розвивати постійні дружні стосунки у сім’ї
  • виробляти позитивне мислення, виховувати любов до життя
  • не карати за маленькі дрібниці
  • спільно долати труднощі та перешкоди
  • більше спілкуйтеся зі своїми дітьми

 


1
2
3
4